Когда повозка тащится едва,
Заучены все рытвины дороги,
И мир влачится, также, как она
И ничего нигде не происходит.
Все, как и прежде: мир есть и война,
Как прежде, безымянно гибнут люди,
И почему-то не сведет с ума
Нас эта будничность, так дальше все и будет.
И заржавела цепь времен не тех,
И все осталось, как и было прежде,
Как будто, все устраивает всех,
И разошлись все люди без надежды.
И сытый, и голодный, и батрак,
Который ежедневно тянет лямку,
И он привык, что все давно не так,
Как надо, и что глухо все, как в танке.
И нету сил уже ни у кого
Все изменить и оживить пространство,
Лишь солнце всходит так же высоко,
Став символом дурного постоянства.
Но я прошу, Всевышний, у Тебя,
Молю я, если Ты у нас единый,
То сделай так, чтобы у всех и вся
Болело, коль одно страдает имя.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
