Вы, слышите?! Иисус стучится.
Стучится Он уже давно.
Откройте дверь, как говорится,
Еще не поздно для умов.
Вы, слышите? Иисус стучится.
Но... занято в субботний час.
Мы много лет на этом месте -
Он заявился лишь сейчас.
Иисус пройдется в междурядье,
Присядет - здесь Мои друзья...
Но иногда Он слышит голос:
"Здесь в прошлый раз сидела я".
Вы слышите - Иисус стучится.
Но кто услышит стук в дверях.
Ведь нам среди церковной скуки
Вопрос важнее - "Как дела?"
Откройте дверь - Иисус стучится.
Но тишина. Все спят. Темно.
Проснувшихся же стражи спящих
За дверь вышвыривают вон.
Как боги стали триедины -
В трех масках - дом, работа, храм.
Похожи все, но различимы -
В одном есть правда, есть обман.
Куда идет отара Божья?
Куда ведет иной пастух?
Как в те года проходят годы,
Как в те века все тот же дух.
Устои охранять не надо,
Они уж попраны давно.
Враг среди сна всего народа
Давно сменил их на ярмо.
Не обольщайтесь - мы все те же,
Пришедшие от давних лет,
Готовые распять соседа
За то, что мыслей наших нет.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
